Кривавий обрій затих у вологих обіймах землі, ступила ногою на квіти поважно, без жалю вона,
Затисла в руках громовиці і ГРАДи страшні та хрипло шепнула на вухо :
" Вмирай!
Я — війна.
Не довго ти жив і я забираю твій подих. Своє на твоєму чолі я виріжу кігтем ім'я.
Не рухайся. Падай. Безгучно моли свого бога.
Навіки ти мій.
Змирись і вмирай.
Я — війна.
Кровили ікони, стогнала і нила земля, як повагом, гучно і страшно я наступала.
Ламала столітні дуби, виривала воронки в полях, трощила кістки ластівкам і очі мерцям цілувала.
Тепер загорнула я плечі худі в триколор, для всіх непокірних готова тепер земля і тюрма.
Зламала владик і цинічно змінила закон.
Борись чи вмирай.
Я прийшла.
Я — війна"
