Згубитись в понівеченому з часом лісі,
напитися запахом молодої ще хвої.
Чи полетіти в якийсь куточок Тбілісі
і не відчувати присмак тієї "чужої" ...
Тої чужої, до хрусту кісток "своєї",
країни рідної, і неньки, і Батьківщини.
І най не відчуває вона отієї -
смертями зрошеної східної стрілянини...
Та я повернусь, не смій навіть забувати
мене десь ранком, сонною пташкою на вікні.
Я повернуся, ти не забуть "поливати"
мудрістю "квіти", яких народила
...Ти.
