Від села у поле, йде стежка напрямки,
А по ній марширують хлопці – козаки.
Затягнули пісню, шуму наробили,
Молоденьку дівчиноньку розбудили.
Хитнулася фіраночка в віконці золотому,
На мить біленьке личко всміхнулося у ньому.
Виглянула, всміхнулася немов ранкове сонце,
Тай знову волоконце, заступило віконце.
Марширують козаки, вітер повіває,
Тільки хлопця козака туга здоліває.
Лиш одному козаку, невесело стало,
Біле личенько в вікні у серце запало.
Він фіраночку оту, часто споминає,
Полетів би, жаль лише, крилечок немає.
Повернувся б він назад, до тієї хати,
Тільки доля в козака, край свій захищати.
Не журись козаче, успокой серденько,
Ще не раз зустрінеш личенько біленьке.
Ще не раз із нею любитися будеш,
Якшо голову свою ти не загубиш.
2015р
