Морська буря підгоріла на пательні слів.
Дивно.
Раптом спалахнув
Мій паперовий дім.
Стало гаряче у жилах від холодних рук.
Знаєш, ворогу шкода байдуже гострих мук.
Захиталися скляні
пляшки на полицях -
Серця стукіт ледь тривожний -
вже давно не спиться
Покриваємо тугою - мрякою байдужих,
Якщо все аж так абсурдно,
Може, ми в цій стужі,
може, посеред бенкетів
неприємних дам й естетів
на снігу темно-сірому
(мов чорним і по білому)
напишем, як симфонію,
до щастя днів закляття?
І посеред глибокого
замерзлого моря
зігріємося душами
й розпалимо багаття..?
