Коли мури високі, коли кована брама,
Ти багатство хвалити своє не спіши,
А сходи помолися до найближчого храму,
Лише в храмі досягнеш ти спокою душі.
Може бути всіляко, можуть хмари закрити,
Ліхтарі, ще сіяють пелюстками доріг,
Ти повинен у храмі життя освятити,
Щоб Господь твою душу до смерті зберіг.
Помолися і здрастуй, бо не можна без Бога,
Синє небо над нами – це життєва блакить,
Кожен знає між нами, що життєва дорога,
По набитому шляху не іде, а летить.
Завжди будьмо на волі, не ховаймось за браму,
Бережімо родину і ходімо у храм…
Наше щастя ніколи не замінять вітрами,
Лише доля змінити може долю вітрам…
Чудовий твір! Замініть фонарі на ліхтарі, та (на мою думку) слід би подумати над останніми двома рядками останнього катрена.
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Згідний з ліхтарями, але у нас всі кажуть - фонарі, хай це буде місцевий діалект...(Можу змінити, бо Ви вже другий...) А над двома рядочками я думав і саме в них заклав думку! Дякую, друже! Якщо ще є зауваження, пишіть...
