Проходь повз відкриті двері.
Втрачай можливості.
Бійся неправильних рішень.
Чекай, поки стане сміливості.
Поки знайдуться сили,
поки додасться рішучості.
Називай безпорадність долею
або фатальною неминучістю.
Відверто ховайся від шансів.
Задовольняючи мінімальні потреби,
через шпарину власного світу
дивись, як життя проходить повз тебе.
Як повз тебе проходять люди.
Як минає твоя весна, а за нею осінь.
Свою самотність носи усюди,
і сій усюди свою самотність.
Ти майже є, навіть міг би бути.
Ти міг би мати, ти міг би вчити!
За сьомим замком глибин свідомості
ніхто не шукатиме з ким би поговорити.
Поки ти тонеш в калюжах своїх вагань,
глибини міряєш, кидаючи в них каміння,
тебе прошиває хвилинами час,
вбиває сонячне опромінення.
І поки ти тільки себе плануєш,
поки жалієш і думаєш як могло б бути,
мільйони живуть сьогоднішнім днем,
здійснюють мрії, не повертаються у забуте.
Все навколо пульсує в постійному русі,
піддається впливу і трансформації.
Поки в тобі лиш скресає лід,
і відмирають дистанції.
