Я мрії торкалась, обіймала її,
в серце пустила і волю їй дала...
Та, раптом, війна
постукала в двері мої (і твої),
накликана гнівом мільйонів людей.
Прийшла і забрала
наших коханих, батьків і дітей...
Та мрія не зникла,
лиш від пострілу впала...
Підвелась, зміцніла
і...знову далекою стала.
І вкотре іду я
шляхом надії і віри
і мрія моя додає мені сили.
Не пущу у душу
ні зла, ні образ.
Тихою радістю заспокою себе.
Хоч і важко в цей час,
Все ж, почуйте мене!
Терпінням і вдячністю
сповніть серце своє,
мрійте і вірте -
і біль ваш мине...
Це важко - я знаю
та, почуйте мене!