Я живу в селі, із мамою і татом,
Маємо ми хату і колодязь в двОрі,
Кликать мене, любі, можете Ігнатом,
Я торгую м’ясом і співаю в хорі.
Хочу вам сказати, у житті мужчини,
Кожного, причому, день той настає,
КОли все міняють лічені хвилини,
А по відчуттям - неначе током б’є.
Та давайте будем йти ми по порядку,
Розкажу я вам весь той сАмий день,
Я прокинувсь в п’ятій і зробив зарядку,
Потім в хлів погнався накормить свиней.
Вмився і поснідав творогом з варенням,
Мамка ще принесла кружку молока,
З особливим щастям, чи якимсь натхненням,
Вилетів із хати й всім сказав «Пока»
Всівся на мопеда й нумо на роботу,
Їхать аж у місто треба працювать,
Але то шикарно, ще й в таку погоду,
Наче з добрим другом, з вітром теплим гнать.
Ось м’ясна вже лавка, фАртух натягаю,
Ножики натОчу, таці перемию,
М’яско он привЕзли, я його приймаю,
Зараз розкладу все й магазин відкрию.
Почалися будні - це звичайне діло,
Бабушки приходять і якісь жінки,
Серце ж моє в поле чи у ліс воліло,
Я б сидів на кофті й з квітів плів вінки.
Та післЯ обіду, десь в годині третій,
В час, коли відверто я вже нудьгував,
Двері одчинились й в них стояла леді.
Я від її виду був би з стула впав.
Ясно шо красуня купу грОшей має,
Бо купляла курку й свинки задню часть,
Кролика цілОго далі замовляє,
Я ж усе це важу, а в макітрі страсть.
Думаю спитаю: «Як же ви, маленька,
Стільки торб візьмете, ще й сама- одна?»
Глянула на мене й мовила тихенько
«Що поробиш, хлопче, це таке життя»
Вирішив негайно Гнатик наступати,
Ляля ж саме вправно поправля косу,
«Можу допомогу з радістю надати,
Ви пишіть адресу, я все занесу»
Дівчина, хоч дивно, зразу дала згоду,
Телефон лишила, адрес написала,
Задивився я на цю вбивчу вроду,
Моментально дівка в себе закохала.
Ввечері, як тільки магазин закрився,
Я перевдягнувся й швидко на мопед,
В сім як домовлялись, я не запізнився,
Подзвонив у двері і віддав пакет.
Кліпала очима файна молодичка,
«Я тут саме, Гнате, вдома прибирала,
Може чого хочеш? Сладка є водичка»
Чесно, мені якось аж приємно стало.
Я тоді відмовив, пізня вже година,
Треба ще рішити вдома купу справ,
Ох, запала в душу городська дівчИна,
Я б заради неї в світі все віддав.
Приходила вона у лавку досить часто,
Я скидок більш ніж треба всьо врємя їй робив,
Хоч добре що це діло не просікло начальство,
Бо я б тоді добряче по голові вловив.
Привіз я їй домашнє варення із грушОк,
І ягід із садка, що мама назбирала,
Кажу «Давай до мене…в гості на деньок»
Вона усе взяла, а за село змовчАла.
В кіно її піти я Якось запросив,
Та щось там сталось вдома і не змогла вона,
В зоопарк із нею хтів, білети нам купив,
У відповідь «Пробач, та краще я одна»
Як ще їй догодити поняття я не мав,
Всю ніч сидів в думках й одну таки родив,
Любовного вірша ледь-ледь та написав,
Й своїй коханій дамі рядки ті присвятив.
«Тебе коли побачив в перший раз,
Закоханість, як хвиля, вмить накрила,
Блищиш як на кофтині модній страз,
Ти як та лампа серце освітила.
Ти полуничка у моїм саду,
Свіженька із городу помідора,
Тебе як яблучко сусідське украду,
Єдина в світі ти – Елеонора.»
Курсивом, на листку я вивів ті слова,
В конверт зараз закину й заклею так як тре,
Як тільки прочитає – розчулиться вона,
Й мене у женихи нарешті обере.
Чекав все…і чекав…і знов таки чекав,
Та й чую телефонний в кімнаті я дзвінок,
Елеонорин голос відразу упізнав,
І думаю «Тепер у нас все буде ок».
Та сталося зі мною усе як і завждИ,
Кричить солодка діва мов баба навіжена,
«Писати цю дурню й дзвонити припини,
У тебе шо, Ігнате, із головой проблема»
Пілік, пілік – наступне, що в слухавці почув,
Образливо булО, та що…хіба звикати?
Отож бо, і тому я зразу все забув,
Й пішов з відром води капустку поливати.
На днях я знов почав про всі ці справи думать,
Хотів Елеонорці зробить якийсь сюрприз,
Та що ж це городській красавіці придумать?
Якби я знав, то б виповнив любий її каприз
Я вирішив піти на відчайдушне діло,
Надумав дорогенькій співати серенаду,
У серці, як на грилі, пекло все і кипіло,
Та мав я готуватись, й збирати всю команду.
Пішов у хор до друзів благати допомоги,
Любовну- кльову пісню для співу підібрав
Ніяк не міг спочатку добитися їх згоди,
Та як дістав могорич – одразу їх вломав.
Без музики живої, яка ж то серенада?
Почапав ще з пакетом оркестр ублажать,
Погодились відразу, ну хоч якась відрада,
Домовились про все і нумо випивать.
Приблизно через тиждень співать булИ готові,
Позичив я у кУма іще новий костюм,
Я так переживав як на уроках в школі,
Й якісь думки погані приходили на ум.
Та потім я зібрав до купи свої сили,
Нарвав квітОк в саду, зробив із них букет,
Вважаю, він повинен сподобатися милій,
Напевно ще потрібно купити їй конфет.
Зібрались з друганами, вечерю влаштували,
Для храбрості я випив дві стопки коньяку,
Вдягнув костюм, а хлопці машину загружали,
Я глянув в небо й крикнув «Кохана, я вже йду»
Приїхали у двір ми і стали розгружатись,
Будинок весь світився, ніхто іще не спав,
Хористам п’ять хвилин дав добряче розспіватись,
Оркестр вже готовий й на місце своє став.
Дістав я свій мобільник і їй телефоную,
Із восьмого десь разу вона відповіла,
Я їй кажу «Мій Норік, тебе зараз здивую,
Будь добра, підійди швиденько до вікна»
В вікні її не бачив, зате моя красуня,
Лише у комбінашці з’явилась на балкон,
Тепер ми будем рАзом: лиш я й моя манюня,
Команду дав оркестру «Шо, пацики, зажжом?»
Співав я від душі, хористи теж старались,
Оркестр показав найвищий супер-клас,
Сусіди біля вікон як гави позбирались,
Мені чомусь здається, що вийшло все у нас.
І тут я чую визг «Нікчеми, припиняйте
Театр цей, бо зараз вам спУщуся і дам!
Бандури й контрабаси негайно забирайте!
Нам спати не дає ось цей ваш шум і гам»
Мене це не спинило, і далі я співаю,
Та хор і мій оркестр збиваються із нот,
На Нору – мою милу з коханням заглядаю,
Аж тут вона кричить «Закрийся вже, удод!»
Важкий характер в неї - мені це не в дивИну,
Та я співав неначе ще молодий Кобзон,
Здавалось, відволікся не більш ніж на хвилину,
Аж бачу що у неї уже в руках вазон.
Не думав, не гадав я що мила й ніжна дама,
Могла горшок той кинуть із силой мужика,
В метанні всяких гирь її б чекала слава,
Та чо саме зі мною вона така лиха?
Удар був дуже сильний - це тільки пам’ятаю,
Прокинувся в лікарні, в бинтах вся голова,
Де хлопці? Що там сталось? Нічого ще не знаю,
Сиджу собі в палаті й чекаю на врача.
Потрапили в в’язницю музИки і хористи,
Прийшов мене в лікарню провідать старший брат,
Ірже собі і каже «У цирк вам йти, артисти,
Ти будеш там звіздою, повір мені, Ігнат!»
Так добре що в селі ми маємо знайомства,
Начальників багато один парнішка знав,
Звільнили всіх з в’язниці, й рішилось неподобство,
Єдине, що за все це…з кишені я башлЯв.
Ніхто не виганяв, я сам пішов із хору,
І далі їжджу в місто, торгую в лавці м’ясом,
По правді, не забув я ще Елеонору,
Та думаю, проблема ця вирішиться з часом.
______________________________________________
Я щиро раджу, хлопці, ретельно обирайте,
Ту дівчину єдину, що хочете любити,
Пишіть вірші в откритках, пісні для них співайте,
Та бійтеся вазоном по голові вловити.
ID:
574093
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.04.2015 15:43:04
© дата внесення змiн: 13.09.2015 20:21:22
автор: Льолька
Вкажіть причину вашої скарги
|
