Весна для всіх відкрила свій забутий перший фронт,
Із іскри запаливши у серцях мільйон вогнів,
Думки тепер блукають за туманний горизонт,
І бачать скрізь стежини свій світанок нових днів,
Не в тому річ, що вітер у шпарині заблукав,
Що дощ безбожно стукає в твердий бетонний дах,
Хто плаває, той завжди віднайде старий причал,
Бо серця ностальгія не помре в твоїх думках,
Не бійся взяти в руки бруд життєвих перепон,
Бо кров фарбує гірше, ніж бездарні помилки,
Реальність красивіша за чужий солодкий сон,
Топтати краще трави, ніж плести із них вінки,
Не прагни до високого, не знаючи низин,
Шукай у людях казку скрізь буденний прагматизм,
Багато намальовано у просторі картин,
Та щастя не пізнаєш без гірких солоних сліз,
Пробач глибокі рани, що загоїлись в рубці,
Відкрий сліпому очі скрізь свою систему лінз,
Як часто люди в паніці обрубують кінці,
І потім, без опори, вже летять невпинно вниз,
Ділись щодня моментами з когортою близьких,
Що вірять в світлий успіх всіх прихованих ідей,
Ти правди не почуєш з вуст рожевих та німих,
Весна відкрила фронт для небайдужих нам людей.