Нас виховали таких не зовсім зрячих чи й сліпих,
А учителів наших – ще хтось інший.
Тепер дітей виховуємо і часто гірший
Виходить результат.
Дитина, хоч і мала, але активна,
Вона постійно діяти повинна.
Та ми, дорослі, підсіли на цей ящик,
Користі і знань від нього – пшик.
Замість фізичної активності – сидіння
Замість спілкування – Том і Джеррі говоріння.
Замість корисного – постійне зубожіння
Духовно-інтелектуальне запустіння.
Маля спочатку в ігри грається
І бігає по хаті, не сидить.
Сама активність… Ні, не спить!
А дехто й творчістю займається.
Оте мазюкання олівцем по паперу,
Оті кривульки-люди, чимсь схожі на химеру…
Що їх намалювало дитинча,
Поки не пішов талант у забуття.
То прояви душевні, щирі.
Хоч і не красиві, але найкращі в мирі
Для авторів оцих малих.
Іде мультфільм, але дитина не у ньому
Її уся увага в малюночку отому,
Що замість літер всім промовисто говорить:
«Не дайте згинути таланту» - тараторить.
Проходить час: місяці, роки.
Дитина виростає, вчиться потихеньку –
Ходить у школу – у житті перші кроки.
А мамі ще й кричить: «Не зви мене маленькой!»
Та щось одне важливе забувається.
Чому вона не так активно грається,
Чому вона все більше в ящик заглядається
І вчиться жить по ньому, а краси цурається,
Краси природи, творчості й любові,
Великих гарних радісних подій,
Що їх описать ще не було слів в мові.
Коли була малим…
Причина – в нас, дорослих.
Бо полінувались волю проявить,
Щоби своїх дітей-онуків направить
В шлях мудрості, квітками знань порослий.
Тепер усі ми самостійно
Повинні віднайти оті квітки,
Котрі всередині бутонами постійно
Є, але від нас закрились, малюки.
