Поет ще спить. Вставать не хоче,
Зачаївсь мов хижий звiр,
А муза серденько лоскоче
I надиха на новий твiр.
Його душа - пресвiтла й чиста
У лiжку сили набира,
А муза - дiва норовиста
Бурчить, що вже вставать пора.
Ще сонце крадеться з-за хмари,
Ще не проснулись комишi,
Поет ще дивиться кошмари
Й наводить лад в своїй душi.
А муза шепче йому в вуха,
Кладе бiлесенький папiр
Й диктує вперта щебетуха,
Обранцю долi новий твiр.
I вiн встає, iде до столу,
Бере у руку олiвця,
Обнiма музу свiтлочолу -
I вже спiвають їх серця.
I оживе сторiнка бiла,
Слова та букви оживуть,
I людськi долi, мов на крилах,
В думках поета промайнуть.
