Я не твоя. Давно живу в астралі
і добре там мені серед зірок.
Немає сліз, немає там печалі,
немає там сполоханих думок.
Не клич. Сама не знаю, де я.
Із орхідей плету собі вінки.
І Шехрезада гарна, як лілея
Розповідає ввечері казки.
Ти не шукай. Не зви. Даремно.
Пізнала щастя перший раз в житті.
В твоїм палаці було мені темно,
Там лиш співалися сумні пісні.
І не сумуй. Я в тиші, як у Храмі,
Де слово оживає. І – живе.
І мої думи тут стають віршами…
Я утекла, аби знайти себе.
Оксана Максимишин-Корабель
11 березня 2015 р.
Лісабон
