Б`ється серце нерівним боєм,
В голові розгорівся фронт.
І думки, як бджолиним роєм
Затьмарюють мій горизонт.
Я на тих запотівших вікнах
Вічно замкненої душі
Малювати давно вже звикла
Весни лініями на склі.
На всі перешкоди й нещастя
Уперто й невпинно плюю;
Скажіть, а це грішно, вкрасти
Тепла хоч частинку? Одну?
Його тут так мало, аж зимно..
На руках вже не тане сніг.
Я шукала його безупинно,
Істоптавши сотні доріг.
Шукала в очах і долонях,
Шукала в словах та вогні.
Й коли відчай стікав по скроні,
Знайшла лише в каві та сні.
Бо ж людей таких надто мало,
Що ще мають вогонь у серцях;
Як приходила в світ, не знала,
Скільки важить у ньому страх.
Я не знала,куди прямувати -
Інструкцію ж не додали.
Гриміли у небі гармати
Й лилися потоки смоли.
І тоді, щоб не бачити болю,
Щоб не вести зі світом війну,
Мій потяг, зійшовши з колій
Просто вирушив у весну.
