Весна, яка вона без сонця,
байдужі хмари з білим птахом
Не знаю, що казати донці,
коли війна стращає крахом.
Кого вбивати, їй однако -
смерть олігархам з паничами.
Народ знущали розбишаки -
не утерпілось, не вмовчали...
О,скілки років це прокляття,
сумні часи для України.
Б'ють ворогів сміливі браття,
від москалів смердять руїни.
Весна, яка вона без сонця,
чорніше ночі водограї.
Сумує птаха під віконцем,
нестерпно квапиться від зграї.
Здолати нас - нікчемні мари,
грязюку ллє брудна голота.
Ті москалі начебто хмари,
вбивають сонця світ - сволота!
Мені однаково, вже старий,
не призовні літа - «до зброї».
Але, я знаю прийде кара,
мої сини встають Герої!
