Це було щось зовсім непомітне
Наче дух цинамону з полички
Порожньої
Наче подих забутий у церкві
У маленькій сільській капличці
Завис десь побіля віконця
Десь так досить близько до неба
Але ще далеко до бога
Пурхає так нерішуче ніби
Боїться дивитись на те
Що десь там на небі існує
Неквапно і повагом кліпає
Промінням з-за хмар
Ледь видніючись
Крізь фарбу облуплених казок
Що їх янголя босоноге
Почуло від діда Матвія,
Воно ще було таке тепле
Як улюблені скроні у жовтні
Як допита на вулиці кава
Що лишилась у кутиках вуст
Повільно малюючи посмішку
На моїх випадкових обличчях.
