крутиться веретено бігло, та в руки - холодно
пальчик поранено. знов непробудний сон
непередбачено. кладу помалу голову
на недопрядений, ще волокнистий льон
шепочу крізь сон що цієї Божої днини
як дерева стовбур у волю я впущу коріння
і буду до скону справляти оті роковини
коли стало розуму й зовсім не стало терпіння
ти ж сам сказав: люба, яка ж ти до болю тілесна
що губи куштую і розпач мене огортає
така вже тілесна що тіло твоє і кров твоя
(і губи і плечі)
і все твоє більше не тішить і не очищає
а що я? бери собі вільну, бери нетілесну
щоб була й не була щоб вміла з'являтись на клич
лиш ти будеш знати п'яту її Ахілесову
лиш ти зможеш бути а потім тікати у ніч
бери собі чисту, бери собі ще не наповнену
щоб тіло і кров її
(губи і плечі)
і все в ній тішило сповна
дивитись на пряжу й не бачити - діло пропаще
залиш їй той льон що не встигла я, або ще краще
ховаючись в себе від жару свого і розпусти
впусти веретено й по світу себе розпусти
Помаранчева дівчинка
