Йдемо, віками гонимими
з паперті власної церкви.
Іменувалися рідними,
а цінувалися мертві.
І дочекалися братії,
душі якої отерплі.
Закеґебіли у партії,
зараювали у пеклі.
Стела єднання не тріснула.
Маємо хама і хана.
Шабля Мазепи не свиснула
над булавою Богдана.
І залишаємось Крутами,
щоб за водиці крапельку
із Маріуполя трупами
Раша наситила пельку.
І Ліліпутія мається,
і Україні не легше,
що у ПАРЄ усміхаються,
поки Московія бреше.
Нагодували пігулками,
наобіцяли простори –
вижити поряд з придурками,
мучитись разом із хворим.
Забагатіли сусідами.
Трою спустошує Гектор?
Бореться із людоїдами
правий і західний сектор.
І на дорозі опінії
карточка з неба упала
притчею Ветхої Біблії.
Яроша явно шукала.
Ми народилися різними.
Ружі бувають і пізніми...
Топчуть їх рожі московські.
Йдуть із полону до братії
від захребетників нації
наші брати неазовські.
