У червні думки набувають полуничного присмаку,
а почуття лишаються солонуватими.
Лікарі офіційно закривають сезон депресій,
йолупи радіють життю,
коли кращі, всупереч, здійснюють заплановане.
Насолоджуюсь солоним: почуттям, чипсами,
вагітна ідеєю бути вільною
у межах недозволеного.
Прислухаюсь до порад дикторки -
обираю кольори м’яти.
У липні вже не знайти соковитої черешні,
та всім байдуже, бо у пенсіонерів є телевізор,
у молоді – інтернет, а в мене книжки,
у твердих обкладинках.
Сумую за шизофренією, якої ніколи не мала,
бо вона позбавляє самотності.
Голоси лунають тільки з навушників,
дешевих, пластмасових, червоних.
Музика зникла вже давно.
У серпні не з’являються ніякі криваві женці,
тільки жовте листя -
перші загиблі у війні з осінню.
А загублені душі продовжують блукати містом.
Спостерігаю за зміною днів, погоди і запахів.
