ПІСНЯ ОСТАННЬОГО ДЗВОНИКА
Коснятин
Тишу класів сполохано завжди омріяним дзвоником.
Закінчились уроки, здається настане та мить –
Коридори наповняться в школі і сміхом і гомоном.
Та чому ж він сьогодні так сумно, так сумно дзвенить?
Може він заблукав, загукав – нас шукає між партами
І до вирію кличе, як клин журавлів небеса?
Жалю щемного усміх старанно маскуємо жартами,
Тільки вії лоскоче неждана прозора роса.
Приспів:
Я ж сьогодні прощаюсь зі школою.
Світ дитинства мого зносить плином життя течія.
Завтра стелить дорогою новою,
Тільки завтра дорога для кожного буде своя.
Як у осінь пташки на всі сторони
Злетимо ми за обрій, знайти невідомі краї.
Я сьогодні прощаюсь зі школою.
Я сьогодні назавжди прощаюсь з дитинством своїм.
Не журися учителько, очі у квіти ховаючи.
Все пробач, і прости нами в коси засіяний сніг.
Вже не вперше свій клас до порогу життя проводжаючи,
Все чекаєш вісток із далеких життєвих доріг.
Не сумуй, оживуть восени класи шелестом зошитів,
Закружляє за шибкою листу осіннє тепло.
Щире слово твоє, як насіння озиме із кошиків
Упаде, мов в ріллю, щоб колись на весні проросло.
Приспів: Я ж сьогодні прощаюсь зі школою…
Як в джерела струмки, у дитинство роки не вертаються.
Потечуть навтьоки, як потоки ріки – не спинить.
Десь за обрій надії стежки наших мрій заховаються.
Лебединою піснею дзвоник услід забринить.
Ще не стихне дзвінок, заспіває мінорними хорами
Ксилофон наших кроків по сходах прощальний набат.
Ще відлуння останнього вальсу кружля коридорами…
Тихо зойкне душа – чи дороги немає назад.
П/С: До цього тексту є ноти та мінусовка.