Мороз прозорим крашталем мереживо плете,
В зимовім забутті нічне село застигло,
Огорнуті цим спокоєм, пливуть думки про те,
Як гарно в небесах влаштовані світила.
Зі сфери неба ніжний полиск місяця і зір
Мені картини вимальовує так зримо,
Аж зазвучав ноктюрн у глибині душі; повір,
В цю мить до тебе серце рвалось незборимо.
Не знаю я, чому оця морозна світла ніч
Спровокувала в серці почуття подібні:
Так захотілося з тобою бути віч-на-віч,
Твою прихильність відчувати, рідний.
Бо в самоті я обернусь холодним кришталем,
Немов морозяний прозорий візерунок…
Як встане ранок, і промінчик сонечко
пришле,
Хай твій мене розбудить ніжний поцілунок.
05.03.2012 р.
