Тремтіло тіло, а душа,
Як пташка крильми билась,
Вона не варта і гроша,
З нелюбом любилась.
Переступила ту межу,
Сама не йняла віри,
Так захотілось куражу,
Де брались на те сили?
Ранок настав і спохватилась,
Навіщо все було,
У ванні довго вона милась,
З водою, мов пішло.
Ті пестощі та поцілунки,
Даремно тіло мила,
В смітник кидала подарунки,
Душу занапастила.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/923-zanapastila-dushu.html
