03.10. 2014 «ПАСПОРТ В ЗУБИ – І В ДУБАЇ!»
Завтра у мене ювілей – півстоліття. У цьому є як свої недоліки, так і переваги. Мінус – це старість, що дихає в спину. Плюс - старша доня вирішила мамі зробити царський подарунок – поїздку в Емірати на цілий тиждень! І це класно, бо мій закордонний паспорт-незайманець давно уже бажає пригод і незабутніх вражень. А враховуючи те, що зі мною поїде ще й молодша донька, я уже почуваюся щасливою: і обох донечок побачу, і днюшку відсвяткую!
У турагенції я мучила оператора, як дібратися до терміналу «Д», до яких віконечок підходити за квитком, щиро дивувалася, що ніяких кас, як на залізничному вокзалі, в аеропорту немає, запитувала, як обміняти мій «віртуальний» квиток на реальний посадочний талон і т.п. Вона ж терпляче пояснювала всілякі нюанси для «чайників» а насамкінець резюмувала: «А далі паспорт в зуби – і в Дубаї!»
І ось ми з Яною летимо із Борисполя до Дубаї вже третю годину. Слід сказати, що ні я, ні Яна літаком ніколи не подорожували. Останні мої спогади лишилися в далекому дитинстві, коли на «кукурузнику» бабусенька ризикнула доправити мене з Херсона в Скадовськ - на море. Як мені тоді було зле і скільки їжі я «перевела», писати не буду… З тих пір слово «літак» у мене супроводжується вельми неприємними асоціаціями. Як не дивно, але у салоні я почуваюся нічогенько: ще жива й доволі вгодована. Хоча з такої нагоди й скинула декілька кілограмів. Чого не скажеш про мою полтавську дитину: її штормить конкретно. Особливо, коли Яна позирає в ілюмінатор (за звичкою, вона вклендалася «біля віконця»). Уперше і я глянула в ілюмінатор. Нічне небо вразило: внизу – золоті злитки спочатку турецьких, а потім еміратських міст, трохи вище – легке марево синявих хмар, а над усім цим… - то вже не штучне, а справжнє - Боже - золото мерехтливих зірок.
Опівночі моя знесилена польотом доня прошепотіла: «З Днем народження, мамо!» О, а я уже й забула, що іменинниця! «Дякую, улюбленець!» - сказала я і цьомкнула мою дорослу дитину в пухкеньку щічку. Романтика – День народження в літаку! Швидше б уже на землю, чомусь почуваюся там більш звично.
04. 10. 2014. СІМ’Я ВОЗЗ’ЄДНАЛАСЯ!
Усе погане, як і хороше, колись закінчується. Не минуло й шести годин, а ми вже на іншому континенті! У Дубаї нас зустрічала старша доня – малесенька й субтильна порівняно із своєю українською ріднею. «Арабська дитина» щиро нас розцілувала й повезла до готелю. Температура повітря на початку жовтня неприємно здивувала – плюс 38 о третій! Таксі ми обрали «жіноче» - було цікаво проїхатися із водієм-філіппінкою нічним мегаполісом.
Двері готелю гостинно розчинилися – нам тут були раді. Хоча й завчені, але люб’язні посмішки, компліменти як «мадам”, так і «ледіз» (до речі, вони супроводжували нас впродовж усієї подорожі - в молах, кафе, ресторанах, на найвищій у світі вежі Бурдж-Халіфа…) Симпатичний портьє запропонував нам екзотичні для цих країв фрукти… – великі соковиті зелені яблука!
Через півгодини нам снилися голі поросята, жовті верблюди, білосніжні шезлонги і чувся звабливий шепіт Перської затоки.
(далі буде)
