UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Віктор Ох: Ще раз про любов - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ alla.megel, 03.09.2015 - 18:02
А мені цікава була реакція бійців Добровольчого Українського Корпусу, з якими маю честь тісно спілкуватись більш, ніж рік. Справа в тому, що весь тираж отримала вже тут, на прифронтовій базі. Жодного примірника не продала, всі роздавала. І з трепетом сердечним дивилась: чи не викинуть, чи читатимуть, чи не валятимуться книжки по казармах. Ні! Не валяються. І те, що хлопці ставляться зі щирою повагою і сердечністю, - це і результат прочитання наших віршів. Я б не звужувала рамки. Я би їх ще розширила, спробувала писати, наприклад, білоруською - у нас в ДУКу багато білорусів.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
З шанобливою повагою ставлюся до того, що Ви робите, пані Алло, там на війні! До Вашої поезії і цілої збірки не маю жодних претензій. Я не про це хотів сказати, а про інше. Я не розумію чому, коли йде війна з кацапією Українські підприємства продовжують з нею торгувати, артисти їздять туди з концертами, телеканали крутять їхні фільми і серіали. Замість того, щоб на Донбасі давати в ефір українські ТВ- і радіоканали, відкривають по всій україні москальське. Свіжий приклад - замість "Супер-радіо", яке крутило попсу, але фірмову англомовну, запустили якесь "радіо пятніца" де крутиться зовсім вже низькопробна московська попса для дебілоїдів. Чому не надати ефір патріотичній "Радіохвилі", яка змушена існувати лише в інтернеті. Ось про що я, пані Алло. 
Мазур Наталя, 01.07.2015 - 13:55
Тому на сам кінець звернуся до вас словами російського поета Сергія Карфідова, який уже багато років мешкає в Україні.Включите сердце и мозги! Горько… Русофобство рвется вон из кож, Опечален я за Украину… Вот пример – один поэт недавно нож Хладнокровно вдруг вонзил мне в спину! Из-за Путина – напал на мой язык… Русский – уваженья не достоин? Коли так, смени перо свое на штык, Да шагай в АТО, Аника-воин! Если ж стар бомбить старушек и детей, Раздувай на сайте пламя мести. Залпом бей из виртуальных батарей, – Мол, поэтам русским тут не место! И забудь совсем язык врага, забудь... Что ж на русском пишешь ты при этом?! Честь и совесть можно тихо зачеркнуть. Только вот – останешься ль поэтом? Не уверен я, что Бог тебя поймет… Будет разве от властей награда – За словесный пон… словесный пулемет, Ведь кому-то этого и надо! Эх, друзья! Включите сердце и мозги! Как вы безгранично кровожадны! Неужель и дети русские – враги? Войны все кончаются однажды… Я – за мир. Скакать и лить бензин в пожар – Не хочу… Ты ж – "москали, Россия…" Не страна, учти! Ну, эскадрон гусар… Путин – лишь их царь, но не мессия! На каком бы языке ни вел ты речь, А экзамен сдай на человечность! Не сумев в душе порядочность сберечь – Не моги претендовать на вечность… Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У нас критиків влади, нашої ментальності, тих чи інших аспектів життя завжди вистачає. Це називається опозиція, і її наш народ любить. Бути опозиціонером в Росії набагато небезпечніше. Але навіть там є поети-опозиціонери. Наприклад, Дмитрий Быков:Что ты себе позволяешь, страна, в будущем скором политкаторжанка? Это не игрища – это война. Ты хоть подумай, кого тебе жалко! Моду взяла – состраданье к сынам… Ты их укладывай в землю слоями! Ты говоришь – пожалела славян? Это хохлы, а они не славяне. Что ты наглеешь – без чувства вины, без приношений к подножью кумира? Все тут бессмысленно, кроме войны. Мира нам нет, кроме русского мира. были же честные люди порой! Но неужели я им уподоблюсь? Всякий боец против Штатов – герой, всякая ложь против Киева – доблесть, наша же Родина – вечно свята, вечно оправдана предков костями, даже внезапно меняя цвета, даже детей пожирая горстями. Мазур Наталя, 01.07.2015 - 13:54
Хочеться написати також про авторів книги, аби читач мав уявлення, перед тим, як гнівно кидатися словами «холуйство», за яке несвідомого читача рецензії ми вибачаємо. Адже читачеві невідомо, що одна із авторів зараз воює на східному фронті в рядах Правого сектору. І читачеві не відомо, що 80 відсотків добровольців, що воюють за Україну – російськомовні.Одна з авторок збірки, росіянка за національністю і народженням, зараз працює вчителькою української мови в маленькому селі. А прийнявши участь у Всеукраїнському диктанті, отримала перше місце та нагороди за знання української мови. Чи любите ви свою мову так само? Чи пишете ви без помилок в орфографії та пунктуації? Інші автори книги за час війни стали волонтерами. Як могли, допомагали добровольцям-солдатам. Читали свої вірші в зимних, темних будинках культури по селах, аби на назбирані пожертви людей, придбати необхідне для земляків, які воюють. Не маю сумнівів, що і ви, хто читає зараз цей допис, робите усе можливе, задля розквіту нашої України, бо народ український – добрий, щирий і люблячий. Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Війна страшна річ, але лише вона запустила в Україні процес створення громадянського суспільства. Лише під час війни багатьом добрим, щирим і люблячим українцям, навіть російськомовним, відкрились очі на "рускій мір". Не могли наші люди пробачити вчинку Ані Лорак - поїздки в Москву за нагородою. Хоча ті ж люди люблять Тіну Кароль, яка співає , в основному, на російській мові. Мазур Наталя, 01.07.2015 - 13:52
Якщо книга викликає емоції – це вже добре. А якщо книга викликає і приємні і не приємні емоції – це означає, що вона побувала в руках прискіпливого читача, якого так важко зараз знайти.Адже, зазвичай, книг зараз читають мало. І справа не тільки в економічному зубожінні населення, але й у духовному. Закид на «комерційну привабливість» книги писаної російською мовою взагалі відкидається, бо збірка фінансувалася власним коштом авторів. А наклад її настільки мізерний, що ні про яку комерцію говорити не доводиться. Вірші про кохання російською мовою писалися на протязі творчого шляху кожною із авторів, поряд із віршами українською мовою. Ці мови відомі нам з дитинства. А володіння іншою мовою, окрім рідної, тільки розширює рамки спілкування та пізнання. Задумувалася книга «В тонах любви» дуже давно. Задум зростав і леліявся в наших душах. Нам хотілося, аби книга була в подарунковому вигляді (звідси і крейдяний папір і кольорові колажі), і вміщала весь спектр емоцій кохання, що близький і зрозумілий кожній людині. Оскільки вся робота по підготовці книги велася нами самостійно, вона зайняла дуже великий проміжок часу. А коли книга була готова для того, аби шукати видавця, сталася революція та війна. Оскільки, як вірно зазначив пан Валентин Бут, «чи маємо ми такий привілей, як вибір часу? Живемо в тому відтинку, де випало», нами було прийняте рішення про продовження роботи. Через важку економічну ситуацію в країні, видавництво теж витратило чимало місяців на друкування книги. Тому збірка побачила світ у розпал війни. Чи ж можливо звинувачувати дитя, що народилося у війну? Чи ж можливо звинувачувати батьків, котрі зачали дитину перед війною? Риторичні запитання… Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Поезія в збірці «В тонах любви» чудова. Поетеси (її автори) талановиті люди і патріоти України. Але збірка виявилася заручницею обставин. Росія ввела свої війська в Україну і розпочала війну.Не можна собі уявити вихід в Росії в теперішній час поетичної збірки поетів, громадян Росії, українською мовою. Там в тюрму садовлять лише за найменшу публічно висловлену симпатію до України. Чи в роки війни з нацистською Німеччиною ніхто в СССР не друкував би поезії німецькою мовою. Валентин Бут, 15.11.2014 - 18:40
Любий пане Вікторе, Це я Вам дякую за щирість, за труд робити Ваші чудові огляди. Писав те лише тому, що маємо шукати шлях з тої безвиході. Тиснути на владу, аби ухвалили нормальні закони в галузі книговидавництва. Це не означає, що уряд має вкладати сюди кошти. Виписати закон так, аби книговидання стало прибутковим. Не треба й велосипеда винаходити - весь світ так чинить. За винятком небагатьох країн влада не дотує книговидання. Це вигідний бізнес. Але ж для цього треба хоч трохи підняти купівельну спроможність , вдихнути життя в економіку... Доживемо до тих часів? В мене таке враження, що останні десятиліття бюджет фінансував виключно виборчі кампанії та забаганки наших обранців...
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так воно і є, пане Валентине. І книговидавництво, і кіно, і музика кругом у світі справа прибуткова. Лише у нас ні. Може дочекаємось нормального законодавства. А головне, умов, коли закони будуть виконуватись.
Валентин Бут, 15.11.2014 - 12:06
Кожному з пишучої братії є що сказати (інакше не варто і папір псувати, а ще, - кожному відміряно не так багато часу, аби сказати те. Зрештою, якщо моя нація не потребує мене, як письменника, я вправі реалізувати себе деінде. Це логічно. Але ж є ще емоції... А ще ж є розуміння того, що найкраще я зможу писати лише рідною мовою, бо мова то не тільки й не стільки слова...Думаю, нам би треба якось більше звертати на себе увагу, панове колеги. В першу чергу увагу влади, бо на відміну від скоропоспішних заяв про вичерпані можливості книжки в 21 столітті, про її умирання, книжка в світі живе й процвітає. Хто не вірить - загляньте хоч би й на Амазон. Україна в 21 столітті без книжки - нонсенс. Нагадуймо про це нашій інтелектуальній владі! Дякую за щирий огляд, шановний пане Вікторе! Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, кожному з пишучої братії хотілося б якщо не Нобелівської премії з літератури, то хоча б світового визнання, перекладів на всі мови світу. І тут дійсно нічого не вдієш - книжка з україномовним текстом не потрапить до рук членів Нобелівського комітету. І тому, що вони не знають української мови, і тому, що книжок тих просто немає. Що тут поробиш!? Можливо, створювати свої літературні премії з таким преміальним фондом, щоб росіяни почали писати українською, можливо, писати чи перекладати твори на світові мови - англійську, іспанську, китайську. Дякую Вам, пане Валентине за небайдужість і Вашу стійкість в Криму, в нелегких умовах російської окупації. Валентин Бут, 15.11.2014 - 12:02
Знайомий лише з творчістю милої Наталі Мазур _ те, що мав можливість знайти тут, в КП. Пише чудово - образно емоційно. Думаю, і в цю книжку увійшли гарні поезії. Пані Наталія, думаю і її співавторки, не менш переживає за долю Краю, ніж кожен з нас, а проте ж, я тут цілком поділяю думку пана Євмена про те, що час для російськомовного видання в Україні вибрано не найкращий. З іншого боку, чи маємо таку привілегію, як вибір часу? Живемо в тому відтинку, де випало. Якось Роберт Луіс Стівенсон сказав, що неможливо скільки-небудь довго терпіти муки письменницьких трудів, якщо вони не мають виходу на читача. Справді, який сенс писати, коли знаєш, що ніхто того читати не буде? Проблема України навіть не в тому, що держава не підтримує українське книговидавництво, хоча то її великий гріх і свідчення розумового рівня наших владців. Проблема, як на мене, найперше в тім, що в демотивованій країні, в країні де інтелектуальний рівень народу цілеспрямовано опускався на протязі багатьох років і, як би те не виглядало дивним, найбільш успішно в останні два десятиліття української незалежності, тож, як результат того, попит на книжку в Україні дуже невеликий. Ні, він не зник цілком. В дні львівського форуму був вражений тою кількістю книголюбів, які тіснилися щодня в палаці Потоцького. Проте, в цілому, Україна переживає в цьому сенсі справжню гуманітарну катастрофу. Невиправдано дороге книговидавництво, зруйнована совєтська і не створена нова, національна мережа книгорозповсюдження, разом з мізерною купівельною спроможністю середнього громадянина є тими проблемами, які мають бути вирішені в найкоротші терміни. Вірите, що їх почнуть вирішувати вже завтра? Ото ж... Я сам маю чимало віршів, прози російською. Думаю, щось з того легко б продалось в Росії. Але, якщо раніше - років з десять-п'ятнадцять тому - це було мені цікаво, то останнім часом ні. Заради спортивного інтересу трохи пишу англійською. Як те сприймається? Почитайте відгуки колег на Автономії. Кожному з пишучої братії Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Звичайно, я нічого не мав проти Наталі Мазур і її колежанок. Вона гарна поетеса і хороша людина. Ця книжка була лише приводом задуматися над проблемою, яка вже давно болить, можливо, ще з часів Гоголя. Геніальний письменник, він так старався потрафити великодержавному, прилучитися до масштабнішої культури, до істинної віри - православної московської. Але і ті не прийняли, і від свого відірвався - в результаті - погибель.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чув, що чимало молоді проводять акції ігнорування російських товарів. Навіть сам бачив, як одна бабуся в аптеці відмовлялася від звичних ліків російського виробництва, просила, що їй дали аналог українського виробництва.
горлиця, 14.11.2014 - 22:51
В повні згідна з автором рецензії! Це просто холуйство! Особливо дивуюся Наталі Мазур. 
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та й видавництво на Шевченківських кручах могло б на деякий час утриматись від пропаганди російськомовності серед українців. У нас в районі половина котелень на зиму відмовилась від користування російським газом, перейшли на дрова.
|
|
|
|||||||||||||||||||||||
