Не любіть поетів за життя.
Голосіть зізнання - після смерті.
Бо поет - це те іще дитя,
В нього сльози віддано відверті...
Не кохайте дівчину-поета,
Їй літати в мріях - увесь вік!
Їй у час натхнення - не котлета!
І голодним буде чоловік.
Дівчина-поет не миє посуд,
Коли думка обіймає рими.
І не чує побутовий осуд:
Всі здаються нібито німими!
Дівчина-поет чекає принца,
А не-принца зовсім не чекає,
Бо не лізе магазинна піца,
Коли дівчина-поет читає.
Не кохайте дівчину-поета,
Якщо серце маєте слабке,
Якщо ви щоранку без букета,
Вам готують образне слівце.
Не кохайте. Просто не кохайте.
Не потрібна ця важкезна ноша.
Краще грайтесь - душі розбивайте,
Дівчинка-поет - така ж хороша!
Не кохайте! Є жінки нормальні,
Яким борщ, шкарпетки, памперс тричі.
А поети, ні, не ідеальні,
Їм мовчати в затишку - не личить...
А поетам так багато - мало:
Щирості, дрібничок та секретів.
Не любіть - не випускайте жало.
Не кохайте за життя поетів.
04.11.14
Гануся, это просто шедевр!
Надо, что бы все "поэтэссы" на этом ресурсе его прочитали. Может кое-что поймут и поэтому одиноких среди них будет меньше. А то всё скавчать про свой "щем души", утомили уже.
Ганнуся Дудник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую!))
вчора написала - аж самій сподобався. а це буває рідко))
оригинально и свежо 
