Надворі знов звучить осіння серенада:
Пожовкле листя за вікном шепоче,
Прощальні линуть у повітрі аромати,
І дощ дрібненький із небес хлюпоче.
Природа поступово тихо засинає,
Дарує неповторні фарби, спокій,
І теплі спогади про почуття весняні –
Кохання чисте щире і високе.
З осіннім спокоєм зливаюсь мимоволі,
З пожовклим листям світлим, невагомим,
І новий світ творю на мудрості й любові –
Осінній сон, солодкий, неповторний.
В душі утихомирено і трохи сумно
Від поринання в сьогочасні думи…
Листок кленовий, як осінній поцілунок,
Торкнувся до чола… і впав у руки…
13.09.2012 р.
