Привіт, дорогенька! То щастя велике,
Якщо ти читаєш цей лист.
Надіюсь, дійшов через крові й сліз ріки
Зі злих й неспокійних цих місць.
Так важко повірить, та, може, повіриш,
Куди долею занесло.
Я знов на Дністрі, я на тих берегах,
Де літо торік нас звело.
Спокійною була служба моя.
Служив, й собі горя не знав.
Та раптом постукала в двері війна
Тоді, як ніхто не чекав.
В ніч тиху й спокійну нас підняли –
Ніхто і повірить не міг…
Зі зброєю, в касках нас повезли
Асфальтом знайомих доріг.
І місце знайоме я наше уздрів –
Його стільки згадував я…
Та табір військовий так страшно змінив
Ті наші знайомі місця.
Тепер там не білі палатки стоять,
А сірі – військові, страшні.
Й машин наших друзів тепер не видать,
Лише гусеничні, в броні.
А там, де я влітку не спав усю ніч,
В минулу ніч знов я не спав.
Пригадував нас там я біля вогню,
Коли уночі чатував.
Молитви лунали в тім місці колись…
Та й зараз лунають там знов.
Три ночі підряд з нас кожен моливсь,
Щоб наша не лилася кров.
Берег навпроти війська зайняли
Ворожі, і дула гармат
На табір, на наш вночі навели,
Й летів за снарядом снаряд.
Там звук дискотеки колись був лунав,
А зараз лиш постріли чуть.
Ніколи війни там я не уявляв
В те літо, що нам не забуть.
І ті береги, де купалися ми,
Так важко впізнати тепер.
Там кров закипіла, й розривів ями –
Там кожен десятий з нас мер.
Готую на завтра я свій автомат…
Можливо, останній цей лист.
Не мав ворогів, кожен був мені брат,
Та, все ж, чути куль моїх свист.
Можливо, світанок останній буде
Для мене в цих любих місцях…
Я знов пригадав тебе і себе
В тих літніх приємних ночах.
7.04.13 (!!! ЗА РІК ДО ВІЙНИ !!!)
Там, де війна, там завжди страшно. 
