Нема нікому сльози витирати,
Немає нікому мене преспати.
Немає нікому словечко хорошеє сказати...
Колись любила і жила,і розквітала,
А зараз одні руїни та й зостались.
І нікому і душу залатати
А сльози-горошини все капотять і капотять.
Та дощ не ллється так,
Як мої сльози ллються!
Дивлюсь в вікно і Бога молю про надію.
Дивлюсь у небо
Відповіді так і немає...
Похмуре небо,
Сонце заховалось
Чому?Чому?Чому?
-Питаю в Бога.
Чому на світ я появилась?
Так краще б не з'явилась,
А ніж моя душа приречена страждати!
Але...я сильна,я живу і розквіту ще!
Як пролісок після зимової сплячки
Буду жити,не тужити.
Надіятись і вірити,
Що ось-ось я полечу
Розправлю крила,погляну у небо
І буду гордою у вирії кружляти
І буду гордою у вирії кружляти...
Вільною,
Щасливою,
Вічною...