Приходять болючі звістки,
І знов хтось впаде без сил…
Все довше і довше списки
Загублених душ і тіл.
А осінь пряде павутиння,
На вітах старих осик,
Та сонце своїм промінням
Не може зігріти всіх.
Повільно та непомітно
Спливає по річці час,
І листя дерев тендітне
Палає свічками в нас.
Звикаємо вже до болі,
Звикаємо до смертей,
Рясніють могили в полі
Героїв – чиїсь дітей.
Оплаче їх осінь дощами,
Затужать сумні вітри,
Калина й бузок кущами
Обіймуться мов брати.
І хоч укриють тумани
Від світу сліди війни,
На скронях чиєїсь мами
Не зменшає сивини.
