Я іншої не мала Батьківщини,
Коли родилась і коли буда дитям…
Я чула всюди голос України.
Тендітний, ніжний, наче фіміам.
Росла козачкою, на мові щебетала,
Любила й пізнавала рідний край,
Франка читала і Шевченка поважала,
По мрії бігала в квітучий пишний гай.
Розкинуся в траві, заплющу очі.
І вже думки літають між зірок…
А зоряні, прекрасні, тихі ночі?
А ранок, пташиних сповнений пліток?
Сказати, що тоді любила Україну?
Не знаю… Не було таких думок.
І лиш сьогодні зрозуміла, що загину
Як втрачу…
Я плачу слухаючи гімн, а в серці прапор
Жовто-блакитним полум’ям горить.
Не легко зберегти, а легко втратить…
Якщо любов’ю серце не зміцнить.
