Тремтить душа від подиху прохолоди...
від дощового щему нанизаних на вії краплин-
чи то дощ, чи то сльози, гіркі на смак як полин,
чи то задушливий аромат непотрібної мені свободи,
заважають вдихнути на повні розхристані груди
і вщент розлетітись на пилинки по всесвіту душ...
Під самісіньким серцем кубло звив беззахисний вуж,
бо його ображають налякані заздрісні люди.
