Н.О.В.
Уже нема ні сил, ані підстав…
Той неосяжний шостий океан
Твої слова,
далекі та жадані,
Десь загубив…
Чи нотами,
чи вітром раптом став,
Звільнившись від душевних ран
Минулого, зрадливого кохання?
І ледь не вбив
Оті слова…
що в павутинні хмар,
Молитвою до неба...
не спини…
Солоний у долоні падав дощ,
Чи то сльоза?
З ікони може, мірра на вівтар?
Кривавим передвісником війни,
Розбуджена
сумним стогоном площ,
Суне гроза.
Закінчилось терпіння ,
тільки гнів,
На друзки розбиваючи кришталь,
Що був, насправді, лиш дешевим склом –
Не роздививсь…
Грайливі спалахи рожевих снів,
У сірий втілившись шпиталь,
Укрили мороком,
пекельним злом…
Перехрестись,
Прокинувшись, в безодню,
не впади...
Страждання до натхнення
поверни.
І полум,я гірких душевних мук
Натомлено,
В мелодії відтворить всі лади.
Чолом,я знаю, не розбить стіни,
Нищить її
високий чистий звук,
Оновлений…