Я колись Вас запрошу на каву,
коли снігом в душі замете
найдорожче й водночас просте,
а в минулому навіть ласкаве...
Я колись Вас запрошу, проте,
тоді серце вже буде іржаве.
Не про Ваше кажу, про своє -
його втрат павутиння снує
гіркотою ранкової кави,
що, мов ліки, душа моя п`є.
Я колись Вас запрошу і, мабуть,
посміхнуся, зустрівши, на мить
щось у грудях моїх защемить -
давні спогади снігом опадуть
(я старалася їх ув`язнить).
Я колись Вас запрошу на каву,
коли вітром, мов пил, рознесе
найдорожче й водночас просте,
а в минулому навіть ласкаве
почуття з ніжним присмаком кави.
І наче тепла кава- як теплі спогади , і водночас гіркота і схолола кава як схололі почуття та гірка втрата здатності відчувати тепло.... дуже цікаві ємоціії викликає..легкі , але сповнені осінньої вітряної меланхолії , наче теплої і наче прохолодної водночас. Дуже спдобалось
Ксенія Фуштор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прийміть моє щире Дякую. Рада, що змогла передати власні відчуття так, що читач мене зрозумів.