|
Як колись тебе кохав,
Ось так зараз не сприймаю,
Більше в докорах страждав,
А тепер уже й не знаю
Де той сон благих думок,
Де бажання подзвонити?
Взяв я спогад,наче шовк,
Щоб кохання збагатити,
Щоб кохати, як колись,
Гнів та правдоньку ховати,
Серце вмить підняти ввись,
І тебе не відпускати.
Ой як гірко на душі,
Обірвався цвіт надії,
В серці біль та комиші,
І незнана чудасія.
Ми не друзі все ж на жаль,
І безвихідь роздирає,
Грає з нервами печаль,
І кохання вже не сяє.
Все ж нарешті зрозумів,
Що мене ти розлюбила,
І тоді я зачерствів,
Зникла ця любовна сила,
Від'єднались береги,
Острів твій розцвів казково,
А на моєму сніги,
І нікого, і нікого...
Навіть друзів, вічно сам,
Так піду і не згадають,
Ой і бідний в серці храм,
Що душею називають.
Пташка з серденька увись
Полетіла, надоїло...
Добре було їй колись,
Навіть інколи раділа.
Пісня спокоєм бринить,
Сніг ще більший припадає,
Гріє тільки ніжно мить
Та в ілюзії...немає...
11.6.2014
ID:
510893
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.07.2014 14:04:29
© дата внесення змiн: 12.07.2014 14:04:29
автор: Назарій Андрійчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
