Лиш тільки сонце заходу торкнеться –
Проміння тепле на ліси стіка,
Тож зве мене так сумно-щемно серце
У ніч густу, де зір-небес рука
До голови торкнеться знов легенько,
А світло таїн хлюпне до очей…
О, рідна земле, сива моя ненько!
Я знову став близь істини дверей,
Я знов читаю вічну твою книгу –
Серед зірок відлунюють думки…
Кришу в душі війни лихої кригу –
І крізь мене струмлять усі віки.
Рука погладить стомлені повіки…
Десь там, за лісом, ллється сонця кров
І падають зірки у темні ріки,
Мов до землі спада небес любов.
Мов до землі…Тож хай їй добре буде!
Торкнусь губами ніжних її рук,
Впаду хрестом на спраглі її груди,
Відчую серцем серця її стук…
Спадають зорі мливом златострунним,
В задумі місяць срібло покришив…
Земля і небо пишуть нові руни,
Любов колишуть десь серед лісів…
16.07.2014 року
