Змінити б все:
І світ й себе.
В мені з’явилась порожнеча
І не заповнити нічим,
Ба, тільки голосом старечим
І поглядом пронизливо терпким.
В твоїх очах не було смутку,
Лише у грудях жалю грудку
Я бачу й досі. Тихий біль
Тебе з’їдав, як рану сіль.
А ми засліплені життям,
Були ніде: то тут, то там.
Лише тепер, коли запізно,
Жалі у горлі душать слізно.
Й коригуванню не піддасться,
Загублене у часі щастя.