Надів монашу ти сутану –
Так захотіли Небеса..?
Невже насправді Воля Божа –
Топтати люблячі серця..?
Шукав спасіння і розраду,
А знищив тих, хто поряд був…
Ти навіть землю зрадив рідну
Й про маму, мабуть, позабув…
Не розумію тих спасіння,
Хто за для спокою свого,
Життя найближчих розбиває,
Нехай й не знаючи цього…
Ти дав обіт, прийнявши постриг,
Відрікшись світу назавжди,
Та чи подумав у ці миті,
Можливо, мій насправді ти?
А що коли через твій постриг
Мій «пазл» життєвий не зложивсь?
А що коли тому і досі
Не віднайду щасливу мить…
Життям блукаю знову й знову
Та все чомусь воно не так…
А зради й смерть крокують поряд
Й молитви вмиті у сльозах…
Душі спасіння – це важливо…
Мрії про Рай на Небесах
От тільки я вже нагрішила…
Тоді як ти – святий монах!
Невже так Небеса хотіли,
Щоб руйнувався спокій мій,
А ти цим коштом освятився
На Боргом проклятій землі..?
Сьогодні церква в підмосков’ї
Благословляє на війну…
Можливо й ти освятиш зброю,
Щоб знищити й мою сім’ю..?
Так це спасіння, послух Божий…
Чи зрада рідної землі,
Де ще колись тебе кохали
Й пісні співали солов’ї?
Невже вважаєш, що достойно
Свій шлях життєвий ти пройшов,
Бо на скиту в молитвах Богу
Ти захист від спокус знайшов..?
Не подвиг це – спастись у храмі…
Життям не спробувавши йти
Тепла не давши навіть мамі
Та в дітях щастя не знайти…
Тобі лише добра бажаю,
Але поглянь на свій народ
Ти, наче син, йому потрібен,
А не московський поліглот…
Свої знання, Свої уміння
Віддав Московії отій,
То чи насправді любиш Бога,
На тій чужій мені землі..?
Чи навіть в схимники подавшись,
Не змиєш гріх отой з душі,
Що ти не служиш Україні
На Богом даній нам землі!
25.07.14 Іванна Осос ( до 55-річчя Дня народження колишнього коханого В.С.Ч. (нині ігумену Феодосію — скитоначальнику Саввіно-Сторожевского монастиря, присвячується)