СТОЯЛА МОГИЛА.
Стояла могила. Віками стояла.
В ґрунтовій утробі своїй зберігала
Не просто старі, пожовтілі кістки,
Там спали брати - козаки.
Поклала їх в землю Гетьманська сваволя,
Звала до звитяги козацькая воля,
Отрута розбрату та жадоба влади,
Розкинули сіті підозри та зради.
І, замість того, щоб свій край боронити,
Пішов брат на брата, щоб рідного вбити!..
А славними же вояками були:
Усі, як один, -полягли.
Піднялась над ними до неба могила.
Їх спокій три довгих століть боронила.
І тільки, бувало, кобзар заспіває,
Про славу, якої немає.
Летіли над нею літа за літами.
З собою несли нові війни і рани.
Але, попри все, ті, хто в світі жили,
Козацький курган берегли.
Нарешті новітня епоха настала:
На землях Русі Україна постала!
Змінилося все, що було таким звичним,
Що було кермом політичним.
До влади прийшли, хто не творить, не сіє,
Хто люд грабувати законами вміє;
У кого суддя й прокурор «в кулаці»!
Нові Українці, дільці!
Під себе гребуть, -все, що бачать навколо!
Їм, бачте, могила в очах заколола.
Хоч була вона довгий час заповідна,
Та стала вандалам потрібна.
Здригнулась земля від машинної сили!
Уп’ялись плуги у підніжжя могили.
І в брилах, з - під лемешів, вийшли кістки.
З’явились на світ козаки!
Не чув там ніхто, як останки тріщали,
Як душі до когось, молились, кричали.
Не чули, як мертві живих прокляли,
Як зерна, в ріллю знов лягли.
Все те, що в могилі лежало віками,
Ввійде в плоть живих буряком, колосками.
Картоплею, морквою в тіло ввійде:
Не дітись від цього ніде!
Розплата прийде. Невідступна, сувора!
За кожну миттєвість козацького горя,
Страшними хворобами змучитесь ви!
Нетлінної слави враги!
Стояла могила. Віками стояла!
Та в наші часи її зовсім не стало.
Добірним зерном налились колоски:
Ідуть до живих козаки!
ID:
503133
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 04.06.2014 10:32:11
© дата внесення змiн: 04.06.2014 10:32:11
автор: dovgiy
Вкажіть причину вашої скарги
|
