Таке небажання бути поруч,
Палке небажання твоїх обіймів і рук.
Ти наче вогненний, хтивий обруч,
Стискаючий серце після стількох розлук.
П'янка самота, нероздільна ніким, крім мене..
Так, так, я та сама, що і колись, до своїх гріхів.
Самотня струна, загублена під старим кленом.
Ти до своєї скрипки долучити мене не зумів.
Ну що казати? Бува з усіма..не дивно.
І я не перша, кого тривожать думки про суїцид.
А ,може, там я буду інша..якась зчудована і чарівна.
І більш не думатиму про тебе і не відчуватиму стид.
І так до болю стискається серце у грудях.
До невблаганності плаче й кричить душа.
Ти не прийдеш, прийдуть інші, зовсім незнані люди.
Мені ромашки складуть на плиту, що виднітиметься зі спориша.
