У нас з тобою склалися напрочуд довірливо-чуйні відносини. Ще ніколи ми не були в такому чарівному взаєморозумінні такий тривалий час. Характер у тебе - вогонь. Я чудово розуміла, що колись цьому прийде кінець. І ось... Хтось розбив між нами дзеркало. Я швиденько відвернулася, щоб випадково не відзеркалитися в битому склі, а ти... А ти з якоюсь патологічною насолодою вдивлявся в скляне кришиво та вбирав в себе всі образливі слова, які тобі наговорили від мого імені.
Я відразу зрозуміла: щось трапилося. Обережний тон, опущений погляд, уникання зустрічей. Пізніше гірше: крижаний тон, тремтіння рук, блискавки з очей, мовчання у відповідь на привітання. Ти повірив... Як ти міг?
Це пізніше, коли я змогла розташувати тебе до відвертої розмови, ти мені кинув в обличчя всі ці звинувачення, які зневажали відчуття твоєї гідності, які ламали все те, що пов'язувало нас не один рік. Я дивилася на тебе і хотіла розридатися і втекти на край світу. Як же так? А, пам'ятаєш, ти мені писав: "Я згадую твій погляд - і мені хочеться скоріше до тебе. Я сумую..." А, мій погляд, він не змінився. І почуття мої залишилися колишніми. Ні, навіть не колишніми. Почуття стали набагато глибше. Дика пристрасть змінилася невимовною ніжністю, вірністю, захопленням...
Ти починаєш відтавати, а я... А я все не можу змиритися з тим, що ти більше віриш комусь, але не мені. Ти мені говорив, що той чоловік був дуже переконливий. Тепер я всього боюся. Боюся, що через якийсь час, хтось знову захоче посварити нас, і йому це вдасться без труднощів.
Людська підлість не має меж. У досягненні своїх цілей для багатьох не існує нічого святого. Одне прикро, що очі не брешуть. А ти не читаєш мої очі, а відблиски битого скла...
Ну, Зайка! Хто розбив дзеркало, той хай і відповітає! Якщо "в натуре" дзекала... і не було! 
