Тобі набридли ці щурячі перегони,
Бо не віддашся ні одній ніколи з них.
Себе ти закупориш у шаблони,
Колись кричав. Тепер мовчиш до них.
Одна - чіпляється. В озноб кидає інша,
А третя й зовсім - йшла б під три чорти....
Нікого ти не бачитимеш більше. Нікого.
А вона така, як ти.
Вона мовчить, бо ти мовчиш із нею.
Вона сумує - відчуваєш біль.
Ізроду не була вона твоєю.
Ізроду не назвала тебе "мій".
Хоча в хвилини щирості простої,
Вона мов ненароком кине раз:
"Ти мій?" - спитає. І тебе загоїть.
"А чий же ще?" - відповіси, бо здавсь...
Свій голос запиши їй, як молитву.
Вона не скаже, але рАзів сто
Прослухає тебе, і наче бритвою
Кроїтиме тих звуків твоє скло....
