Спогади дряпають знову осінню душу.
Страх, як завжди, тремтить у моїх подихах.
Відчайдушно доводжу собі, що вийшла із тіні.
Хіба ти не відчув цього? Зрозумій, вже не та, я!
Вірила у нас зовсім трошки. Було замало.
Ти розбудив мене і знову змусив заснути.
Знаю, що був такий момент коли ми вдвох
Відчували увесь світ на сонливих долонях.
Скільки між нами таємниць і несказаних слів,
Почуття, що місяцями тонули у шепоті.
Знаєш я досі пишу і кожне слово про нас.
Віриш, я просто хочу за нас ще боротися.
