Аеропорт. Дівчина рейс чекає.
А щоб корисно стратить вільний час,
пакетик печива і книжечку тримає –
журнал якийсь тонесенький – на раз.
У зал чекання з купленим заходить,
сідає в крісло – трохи відпочить –
і бачить: чоловік якийсь там модний
від неї через місце вже сидить.
Між їх – пакет, що з печивом придбала.
Читаючи, дівчина ... там бере,
та бачить що сусіда теж недбало
собі бере там і ...ой-ой! – жере!
Вона – іще. І він час не марнує.
Вона – ізнов. І він не відстає.
Ну і нахаба – світ не бачив. Ну і...
Все печиво із пачки дістає!
Коли ж одне у пачці зосталося,
дівча ворожий нагострило згляд:
Що зробить він? І аж горить від злосці:
Ну і сусід дістався, ну і гад!
А він те печиво розполовинив
і щиро з усмішкою дамі подає...
Дівчина в жар. Схопилась в ту ж хвилину.
Іще й сміється – злості додає!
А тут і рейс її вже об’явили...
Коли ж літак піднявся в вишину,
дівчини руки сумочку відкрили...
І вмить немовби хтось її проткнув:
Там з печивом пакет, що не дістала,
коли сідала в крісло почитать!
Вона його – сусіда – об’їдала!
І вже «Пробач!» для нього не сказать!
Мораль така: до того як жахатись
і серце в кривді марно запікать,
можливо краще в справі розібратись
і на когось собак не напускать.
Таццяна Дзям'янава
Прытча пра пячэнне
Аэрапорт. Дзяўчына рэйс чакае.
Каб скаратаць карысна гэты час,
пячэння пачак, кніжачку купляе –
часопіс нейкі тоненькі – на раз.
У зал чакання з купленым заходзіць,
сядае ў крэсла – трохі адпачыць.
А там – мужчына, прыбраны па модзе,
праз месца з кніжкай нейкаю сядзіць.
Між іх – пакет. Яе. З яе пячэннем.
Дзяўчо чытае і... адно бярэ.
Ды бачыць што сусед вокаімгненна
бярэ адтуль жа і ... а-ёй! – жарэ!
Яна – яшчэ. І ён услед шчыруе.
Яна – ізноў. І ён не адстае.
Ну і нахабнік – свет не бачыў. Ну і...
Усе пячэнькі выцягнуў яе!
Калі ж адно ў пачочку засталося,
дзяўчо варожы кінула пагляд:
што зробіць ён? І успыхнула ад злосці:
ну і сусед дастаўся, ну і гад!
А ён пячэньку лоўка распаловіў,
з усмешкай шчырай даме падае...
Дзяўчына – скок. І ў чырвань! І ні слова.
Яшчэ й смяецца, гэтакі, з яе!
А тут і рэйс чаканы абвясцілі...
Калі ж узняўся ў неба самалёт,
дзяўчыны рукі сумачку адкрылі...
І раптам штось працяла навылёт:
Кулёк з пячэннем, тым, што не дастала,
калі сядала ў крэсла пачытаць!
Яна яго – суседа – аб’ядала!
І нат "Прабач!" яму ўжо не сказаць!
Мараль такая: перш, чым абурацца
і сэрца крыўдай марна апякаць,
магчыма лепш у справе разабрацца
і на кагось сабак не выпускаць.
