Вже безліч літ , як вийшли ми зі школи…–
Ступили в світ за батьківський поріг
Та дзвоник той, що проводжав в дорогу,
У серці ніжним проліском проріс.
Вклоняюсь тим, хто научив долати
Струмки невдач та водоcпад дилем
І вдячна й тим, хто заважав зростати
Й нових чимало додавав проблем.
Я жаль у серці дійсно не втаїла,
Насправді вдячна недругам своїм –
Без їх “старань” я б вижити не вміла –
Не дала б злету помислам моїм.
Жила б у світі, як теплична квітка
І не бажала б зовсім досягти вершин,
Або, можливо, з долею змирилась –
В житті щасливих не знайшла б хвилин.
Та я жива ! І я бажаю жити!
Люблю, творю, рятуючи життя!
Я – Lilafea, що зростає в горах
З надією в щасливе майбуття!
