В ту ніч, подруго, як па́сма твого волосся
Гадюками звивались на моїй завжди подушці,
Тоді і голос підлості став вашим двоголоссям.
На по́стелі з душі моєї...ну а вранці...
А вранці лиш сліди брехні нічної,
Твій подих на його зрадливій шкірі.
Твоє тепло в його руках підступного героя...
Та знову бренькає чиясь любов у радіоефірі.
Дозвольте зникнути мені, а ви собі лишайтесь.
Пробачте щиро, що я втрутилась у вашу підлу таїну.
Нестримною рікою потечу - та ви не оглядайтесь...
Вже доста трути в розбиту душеньку скляну!
