В небесній блакиті засяяло сонце,
промінчик пустило у моє віконце.
Цей промінь ласкавий, немов руки мами,
що ходять за мною крутими стежками.
Хлюпочеться річка поміж берегами,
нагадує рідний мені голос мами,
нагадує пісню мені колискову,
і місяць сріблястий, й зорю вечорову.
Полями й лугами босоніж пройдуся.
Вітрець обіймає, немов би матуся,
так лагідно пестить і руки, й обличчя,
до болю знайомо й водночас незвично.
Простіть мені, мамо, за зло, що зробила,
що ту сивину на голівку пустила.
Простіть Ви свою несвідомую дочку.
Прийміть у дарунок ці щирі рядочки.
Живіть дуже довго і дуже щасливо,
Хай буде життя, немов справжнєє диво,
Щоб очі від горя не плакали, ненько,
цього я бажаю Вам, мамо рідненька!
