Біля глиняної хатини
Біля високої тополі
Йде дівчина, молодая дівчина
По воду поволі.
Йде, співає про козака
Свого на воронім
Душа радіє, лице сяє
А серце тріпоче.
Про бої його у полі
Про шаблю блискавичну
Йде співає, молодого
Згадує все личко.
Згадує, як сиділи
Вони разом на лаві
Згадує, як з чорнобровим
Вони тут цілувались.
Згадує, як за білі руки
Вони разом тримались
Згадує, як сльоза котилась
Коли тут прощались.
Набрала відра і пішла
Та пісня далі тут лунає
Адже ждала його, ждала
Та він у степу спочиває.
Пісня лунає, щоб вернувся
Скоріше додому
Та об свої він вже спіткнувся
На чужу оскому.
Пісня грає, щоб живий був
І, звичайно, без рани
Та цього ніхто вже не почує
Хоч не знає кохана.
Хоч не знає кохана
Що лиш кінь вороний разом з ним
На собі його тримає
І йде не знати куди.
В лісі, в зеленому лісі
Приліг кінь біля нього
Та й заснули вже обидва
Дуже надовго.
Найшли потім козаки. Закопали
І коня, і хлопця
Хлопцю хрест вони поставили
Коня ж закидали мохом.
Пішли далі, бо багато
Таких серед гаю
Почестей на всіх не хватить
А пісня лунає.