„Немає в світі більше нас.
Ми покидаємо це пекло.
Ми летимо в останній раз
Щоб там, за нами усе зникло.
Ми поринемо в світ де немає нікого…
Ми збудуєм нові мости.
Ми забудем людей, і не буде нічого,
Що могло б зруйнувать наші сни.
Не буде більше сліз і болю.
Лише кохання наше вічне…
Ми рвемося на бажану Волю!
Це слово лише наше, ніжне…
Ми поринемо в світ де немає нікого…
Ми збудуєм нові мости.
Ми забудем людей, і не буде нічого,
Що могло б зруйнувать наші сни.”
Так співали душі тих,
Хто пізнав що є щире кохання.
І тіл вже немає у них…
Вони залишились в пурпурній калюжі страждання…
„Ми поринемо в світ де немає нікого…
Ми збудуєм нові мости.
Ми забудем людей, і не буде нічого,
Що могло б зруйнувать наші сни.”
