Йому було сімнадцять літ.
Моєму було б стільки ж…
Смерть сина, мабуть, це мій гріх,
А цей помер за інших…
Не плач, матусю, не журись
Сини ж бо наші в Бога –
Чомусь не милим був їм світ,
Й не довгою дорога…
Ми марим, мрієм про синів,
Про долю їх й майбутнє,
Але видніше Небесам
Були чому присутні…
Один потрібен немовлям
Для Господа оселі,
Інший пройшов своїм життям,
Не довгим та веселим…
Для мами сина хоронить,
Якого б не був віку –
Це те, що часточку себе
Відрізати від світу…
Та ти, матусю, не тужи,
Бо син твій був Героєм,
А мій не встиг піти життям,
Лиш серце вирвав з болем.
Не маю права й на журбу,
Й сльозу свою пролити,
Коли летять у Небеса,
Ті, що не встигли жити…
Моя душа не має слів,
Забракло й серцю крові,
Щоб прокричати всю печаль,
Що поділяю в вами.
Ваш син й для інших поколінь
Залишиться у школі,
Мій під хрестом давно лежить,
Сім’ю омивши горем…
Ото ж помолюся я за вас,
Батьків отих Героїв –
Ваш син пішов заради нас
Й у Бога в охороні!
Сьогодні дивиться з Небес
На неньку-Україну
І просить Господа добра,
Щоб вберігав й родину…
20.03.2014 Іванна Осос
(Присвячується наймолодшому воїну
Небесної Сотнi Войтовичу Назару,
PS: 24 .03.2014 моєму сину Степану
повинно було б виповнитися також 17-ть)
