Бува, сидиш собі ввечері за столом,
Думаєш про своє.
І вдарає різкий бас грому.
Чи хтось бомби кидає на місто твоє?
Раптом проймає безмежний страх.
Чи міг я подумати ще вчора,
Що буду, як той ховрах,
Лякатися шуму простого,
а чи війни на порозі двору?
Нема. Минулося. Наверзлось.
І те , що колись налякало,
Злістю в душі запеклось:
Хочеш стріляти - стріляй.
Звідки вагання взялось?
Хочеш втекти - то втікай.
Потім не нарікай, що те не забулось.
Що гірше , ніж іти на смерть?
Гірше - не мати дороги зовсі́м.
Не пускають у небесну твердь
Тих, хто не господар собі передусім.
Політики? Дипломати?
Всі будуть в одному котлі.
Не їм думати, як жити
Тобі, саме тобі.
Здається, тобі тепло гнити...
А все ж треба жити.
Жити!