А їй ті болі наче зорі,що на Голгофу приведуть,
А їй би тільки трохи долі,бо ж поіменно вже зовуть,
Чи райдугами вкрити небо і застелити рушники,
Що ми уміємо любити,хай знають друзі й вороги.
Тобі ж так місячно бувало,волошки в житі - тиха ніч,
Та ми з тобою у дитинстві у чистім полі пліч-о-пліч,
І море Чорне чайковито нам усміхалося тоді,
В пеленки біль була повита, а ті пеленки - дротяні.
Як Мойри ходять ті недолі, снують печалі і біду,
Та я тобі волошку синю на ту Голгофу принесу,
Вона пройдеться своїм цвітом крізь чорноземи у душі,
І знову небо стане синім,чи ж усміхнешся ти мені?!
(с) Нємцева Таня
